Німецький поет та учений І.В.Гете (1749-1832) запропонував класифікувати кольори за фізіологічним принципом — усі кольори розподілити на дві групи: теплі (первинні, позитивні) та холодні (другорядні, негативні). Він відзначив властивість деяких фарб впливати на душу людини. Гама жовтих кольорів, близьких до світла, протиставляється гамі блакитних, від світла віддалених. Основа колірного круга Гете — трикутник головних кольорів, але це не кольори спектру, а найбільш поширені фарби художників — жовта, синя та червона. Гете перший виокремив три основні пари доповнювальних кольорів: червоний-зелений, жовтий-фіолетовий, синій-оранжевий. Гете вперше спробував охарактеризувати чуттєво-емоційний вплив не лише окремих кольорів, але й їхніх різноманітних сполучень. У дослідників кольору згодом це отримало назву "психофізіологічної теорії колірної гармонії Гете". Основною, визначальною ознакою якості колірної гармонії ним була визнана цілісність колірного враження. Відповідно до вчення Гете, око неохоче терпить відчуття одного якого-небудь кольору і прагне необхідності іншого протилежного, котрий склав би з ним цілісність колірного круга. Тому, щоб досягти задоволення, око біля кольорових поверхонь шукає безбарвну, щоб викликати на ній необхідний додатковий ефект. Якщо окремі кольори можуть викликати різноманітні емоції, як позитивні, так і негативні, то сполучення кольорів, що відповідають принципу додатковості, завжди сприймаються як гармонійні. До них Гете відносив кольори, що розташовуються на протилежних кінцях діаметра колірного кола. Гете помітив також, що враження від сполучення фарб може бути різним, в залежності від того, чи зіставляються темна і світла фарби, чи обидві світлі, чи обидві темні. Він указував на необхідність мати на увазі і зміни за насиченістю. Являє інтерес думка Гете про те, що теплі тони виграють при зіставленні з чорним, а холодні — з білим. Він першим звернув увагу на значення взаємно доповнювальних кольорів і пояснив їхню природу. Але викладені принципи колірної гармонії Гете завжди вважав за необхідне розглядати, зважаючи на історичний досвід народів.
Гете не прийняв наукові ідеї Ньютона і навіть критикував їх, вважаючи, що світло не може складатися з кольорів. Світло для Гете — сутність духовна, божественна, отже, неподільна. Одначе, визначення зв'язків світло-колір-емоції було видатним досягненням в його діяльності. Він вперше акцентував увагу на вивченні впливу кольору на організм людини, розрізняючи фізіологічний, психологічний, естетичний та чуттєво-моральний аспекти такого впливу. У дослідженні процесу сприйняття кольору Гете намагався вивчити природу його суб'єктивного психофізіологічного сприйняття та підкреслював, що "…воздействие цвета на чувство зрения, а через него и на душевное настроение…всегда определено и значительно, примыкая непосредственно к области нравственного. Поэтому, взятый как элемент искусства, цвет может быть использован для содействия высшим эстетическим целям". Він оцінював з естетичних позицій різні типи колориту в живописі та у розумінні змістовного значення кольору випередив своїх сучасників — майстрів академічного живопису, схильних розглядати колір лише як прикрасу картини. "Вчення про колір" Гете вважав роботою усього свого життя, працював над ним понад 20 років. Воно містить не тільки положення про колір та математичні співвідношення гармонії кольорів, але й думки про життя, природу, людину, і являє собою філософський твір про почуттєву дію кольору. "Вченням" Гете гордився більше, ніж своїми літературними творами. "Я всю жизнь занимался цветом и только иногда писал стихи", — так він казав про себе. Найцікавіші сторінки "Вчення" присвячені опису тих почуттів, настроїв, асоціацій, ідей, які викликають у людини різноманітні колірні гами. Закономірним висновком із спостережень Ґете є думка про те, що колірне вирішення картини повинно визначатися метою, яку ставить перед собою художник, інакше кажучи — ідейно-емоційним змістом, який треба виразити. На думку видатного сучасного авторитета в галузі кольору Д.Джадда "…Гете можно признать, хотя и смутно, предвестником последующего значительного прогресса в теории цвета". 1810 року була надрукована праця Гете про колір, а 1816 — з'явився трактат А.Шопенгауера про колір. Вчення про колір Гете мало дуже великий вплив на вчених і художників кінця XVIII-XIX ст. і не втратило свого значення й донині.
Немає коментарів:
Дописати коментар